КОЛИ ГОЛ ВВАЖАВСЯ ЗАБИТИМ
Раніше ворота являли собою дві дерев’яних тичини, поставлені на лінії воріт на відстані 7,32 м один від одного. Гол вважався забитим у тому випадку, якщо м’яч пройшов між штангами на будь-якій висоті. При закиданні м’яча через бічну лінію гол забитим не вважався.
Висота була обмежена тільки з 1866 року. На висоті 2,44 м від землі натягувалась стрічка між тичинами воріт. Вважалося, що гол забитий, якщо м’яч пройшов за лінію воріт між тичинами під верхнім обмеженням воріт. Гол вважався забитим і у тому випадку, якщо м’яч не пройшов за лінію воріт через те, що захисник рукою не дав м’ячу влетіти у ворота. В 1874 році для воріт в якості поперечини рекомендували колоду. З 1887 року гол не вважався забитим, якщо нападаючий гравець рукою торкнувся воріт, і вважався забитим у власні ворота, якщо до них доторкнувся рукою захисник. Сітку воріт, хоча й не в обов’язковому порядку, стали застосовувати в 1891 році. Установлена по інструкції товщина штанг воріт і колоди (12,5 см) ставиться до 1894 року. Пізніше ширина й товщина колоди й тичин була дозволена в межах від 10 см до 12 см. В 1898 році в правилах з’явилася установка, що ворота повинні стояти посередині лінії воріт, тобто на однаковій відстані від бічних ліній. Перетин тичин і колоди воріт був квадратним. З 1957 року вони могли мати й інший точно встановлений перетин. У той час було дозволено використовувати при виготовленні воріт не тільки дерево, але й метал. Дротяні сітки воріт були заборонені, навіть якщо дріт покритий іншим матеріалом. З 1967 року, за згодою обох команд, дозволялося догравання товариського матчу і без поперечини, якщо вона при грі була ушкоджена й немає можливості привести її в колишній стан.
М’ЯЧ
Із самого початку організованого футболу, як правило, грали круглим м’ячем зі шкіряним покриттям і накачаною камерою. Такий м’яч не був новинкою і в інших іграх. Ян Амос Коменський у середині XVІ століття в творі «Орбіс піктус» описує балон, надутий повітрям через клапан. У першому чеському виданні правил пункт про «снаряди» пропонує «надутий м’яч або велику кулю, підготовлену спеціально для цієї гри і постачений шкіряним покриттям. М’яч можна надути за допомогою гумової трубки, яка потім добре перев’язується, щоб повітря не виходило». Розмір м’яча і його вага визначали тоді за традицією. Тільки в 1871 році знаходимо в правилах згадування про те, що м’яч повинен мати довжину окружності від 68,5 см до 71 см. Вага м’яча була встановлена тільки в 1888 році — від 370 г. до 425 г. З 1935 року припустима вага збільшилася до 396-453 г. Дана вага вважається обов’язковою для початку матчу.
З 1955 року заміна м’яча проводилась тільки за згодою судді. З 1960 року суддя може дозволити заміну м’яча в тому випадку, якщо протягом матчу вага м’яча збільшилася настільки, що, за висновком судді, м’яч став некондиційним для гри або небезпечним для гравців.
|
